Luke 17

Не спокушуйте. Прощайте братові своєму. Майте віру

1І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони! 2Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих! 3Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому. 4І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“ 5І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“ 6А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас!

Ми — нікчемні раби

7Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“? 8Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“? 9Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав? 10Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“

Уздоровлення десятьох прокаже́них

11І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю. 12І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека. 13І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“ 14І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились. 15Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога. 16І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був... 17Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́? 18Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“ 19І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“

Будьмо готові, бо ча́су кінця віку ніхто не знає

20А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно, 21і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“ 22І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите. 23І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть! 24Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський. 25А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього. 26І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського: 27їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив. 28Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; 29того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив. 30Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться! 31Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, — 32пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну! 33Хто дба́тиме зберегти свою душу ▼

▼„Душа“ — тут „життя“.

, — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її. 34Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться. 35Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. 36Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“ 37І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“ А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.